Вдовец с маленьким сыном приехал на свадьбу к своему лучшему другу! Но когда они увидели невесту, в тот же миг просто оцепенели…

Лісник усміхнувся, але всередині відчував себе ніяково. Гучна музика й метушня гостей різко контрастували з тишею лісу, до якої він звик.

Вони сіли за столик у кутку, подалі від галасливого натовпу. Офіціанти сновигали з тацями шампанського, а гості весело гомоніли, чекаючи на появу молодят.

Тарас замовив синові склянку морсу й собі трав’яний чай, намагаючись розслабитися. Час минав, і напруга в залі наростала — Богдан із нареченою затримувалися.

Остап уже почав нудьгувати, коли раптом музика стихла, і на сцену вийшов Богдан, сяючи від щастя. Поруч із ним ішла його наречена — струнка дівчина в білій сукні, з ніжною усмішкою на обличчі.

Тарас підвівся, щоб краще роздивитися молодят, і в цю мить прожектор освітив обличчя нареченої. Щось у її рисах здалося йому знайомим.

Він зробив кілька кроків уперед, і серце закалатало в грудях. «Невже це вона?» — промайнуло в голові.

Наречена була схожа на його колишню дружину Соломію, яку він вважав загиблою в автокатастрофі сім років тому. Остап підбіг до батька й помітив сльози в його очах.

«Тату, що сталося? Чому ти плачеш?» — тихо спитав хлопчик. Тарас глибоко вдихнув і нахилився до сина.

«Остапе, це твоя мама», — сказав він, сам не вірячи своїм словам. Хлопчик здивовано витріщився на нього.

«Але ж ти казав, що вона померла!» — вигукнув він. Лісник кивнув, відчуваючи, як спогади накотилися хвилею.

Сім років тому він жив у Чернівцях, працюючи автомеханіком, і був одружений із Соломією — дівчиною з багатої родини, яка звикла до розкоші. Їхнє кохання було щирим, але її батько, впливовий місцевий бізнесмен, зневажав Тараса й усіляко намагався розлучити їх…